Рєзкій і дєрзкій Дедпул

Привіт, нероби, які віддають перевагу проводити час в Інтернеті, ніж робити щось корисне для суспільства!

Після виходу мого сольного фільму, у світі з'явилася ціла купа фанатів Дедпула, але більша частина з них хрену лисого знає про мене, як про особистість, а мені між іншим прикро, тому прямо зараз запасайтеся насінням і готуйтеся почути історію, від якої навіть у тих, хто не плакав від Короля лева, на очі навернуться сльози.

Придумали мене господа Фаб'єн Місії і Рок Лайфільд в далекому 1991 році і дякувати їм за моє створення все одно, що звинувачувати винахідників горілки у створенні похмілля.
Ніхто і не знав, що все зайде так далеко, бо в 98 випуску коміксу про нових мутантів пан Дедпул був представлений як звичайний другосортний лиходій і був цікавий хіба що прищу з 9-Б класу.

Довбаних шість років я провів, протистоячи хлопцям в квітчастих костюмах, і лише 1997 авторам прийшло усвідомлення того, що вони створили монстра. Я особисто вимагав у Лайфлільда ​​свою сольну серію, але поки не викрав його сім'ю цього так і не відбулося.

Перейдемо до мого минулого, якого у фільмі, який би він не був гарний, було злочинно мало. Спасибі зброї Х і парі-трійці психологічних травм, адже завдяки їм я взагалі нічого не пам'ятаю і навіть похвалитися дамочками, яких цілував на випускному не можу.

Іноді я сам сумніваюсь в тому, що кличуть мене Уейд Вілсон або якось ще. Чуток ходить багато - кому-то я розповідав, що мати померла від раку, коли мені було п'ять, кому-то, що вона била мене протягом усього дитинства. Ну, а щасливчики могли насолодитися чудовою історією про те, як мого татка підстрелив п'яний кореш в барі.

Тепер, побачивши як який-небудь мудило ображає дитину, ви можете бути впевнені, якщо я перебуваю поруч, то йому буде навіть болючіше, ніж бідній Харлі, після зустрічі з Джокером.

Кожен в житті хоче займатися тим, що у нього виходить найкраще і я не виняток. Звичайно, проблема в тому, що краще за все у мене виходило вбивати. Але робив я це дуже майстерно і зі смаком. Згадайте хоча в те рубилово в другому моєму фільму. Казали, що я першокласний кілер.

Але перейдемо і до діл сердечних. Навіть брутальний мен на кшталт мене мав любов. Моя улюблена і кохана Ванесса була мутантом, але це не заважало нам прекрасно проводити час разом. Ми намагалися втекти від свого минулого.

Ми раділи життю, будували плани, однак, в справу втрутився чортів рак. Ви напевно знаєте, що по іспанськи рак зветься «ель раку» і цей самий «ель раку» остаточно переломив мою тендітну долю.

Я звалив в Канаду доживати останні дні під чудову музику Джорджа Майкла.

Департамент і урядова організація Канади запропонувала мені участь в експерименті і я погодився. Вони обіцяли, що знайшли такий метод, який перетворить моє паскудне життя у квітучу галявину без хвороб.

         У мене залили пінту ДНК дідка Росомахи і щось пішло не так і вчені до цих пір не можуть сказати мені нічого певного з цього приводу.
Ну після цього я перетворився в шматок асфальту, покладений в дощ українськими робітниками.
       З таким обличчям мені не світила участь в «Топ-моделі» і довелося повернутися до старого доброго діла - вбивств. Хоча я не дуже і засмутився, але тепер доводиться ходити в масці, в якій я ледь дихаю і в ній постійно знобить.

Хто знає історію Дедпула в коміксах, скаже вам, що я люблю три речі: запах напалму вранці, жінок і Капітана Америку. Саме Кеп прийняв мене в команду Месників, через цього хлопця я був би готовий померти якщо б тільки міг це (але ж я безсмертний, хаха). Але, дякуючи кіношним чувакам, я ще років 10 не зустрінусь з гарним личиком і біцепсами Кепа на екрані.

Набридати вам подальшими подробицями свого життя мені вже осточортіло, ну і взагалі я зайнята  людина, тому закривайте свої браузери, викидайте телефони і виходьте на вулицю подихати свіжим повітрям.
 

Не засмучуйте Дедпула!